"Згадаймо юність, що горіла в Крутах"

2021-01-29

/Files/images/Kruty_OA_B.jpg

Поїзди, проходячи повз цю маленьку станцію, стишують хід, а в день, коли сталася трагедія, тривожно сигналять… Залізнична станція Крути стала місцем, де відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. 16 (29) січня 1918року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва розпочався бій, який тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. 27 студентів та гімназистів, опинилися в полоні. Наступного дня їх побитих і змордованих, повели на розстріл. Але і тоді вони не зріклися України. Один із гімназистів, кчень 7-го класу Григорій Пипський, заспівав “Ще не вмерла Україна .." і його підтримали інші полонені. Та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси. 27 Убитих вояків-студентів було поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі – на аристократичному кладовищі в центрі Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. . Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!». Учасниками легендарного бою на залізничній станції були й уродженці нашого краю. Зокрема, Володимир Якович Шульгин (1894-1918), який народився у Єлисаветграді в сім’ї українського історика, педагога Якова Шульгина. Рідний брат міністра міжнародних справ та посла УНР в Болгарії Олександра Яковича Шульгина. Отримавши вдома початкову освіту, Володимир в подальшому вивчає французьку та німецьку мови в приватних гімназіях, а в 1913 році вступає до університету ім. св. Володимира. Будучи вже відомим громадським діячем, Володимир Шульгин організував і очолив Українську студентську громаду в Києві. У 1917 році – член Виконавчого Губернського Комітету Ради представників Київщини, згодом його призначили на посаду діловода відділу Генерального Секретарства внутрішніх справ. Володимир Шульгин загинув у бою під Крутами, перепохований на Лук'янівському кладовищі у Києві. У нашому місті, на відміну від столиці України, немає вулиці Володимира Шульгина, однак, є вулиця Шульгиних (з грудня 2014 р.), яка названа на честь всієї славнозвісної родини.

/Files/images/kruti2.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 15

Коментарi